Коротка історія села Біляни
Перша письмова згадка про село Біляни відноситься до 1596 року. 17 січня цього року Ян Замойський, Великий Коронний Канцлер, надав право шляхтичу Яну Биліні осісти на урочищі Бєлов під лісом Бєловським, недалеко від річки Мурашки Попівської (так в давні часи називали річку Лозову). Село належало до ключа Шаргородського.
У 1599 році при продажі Яном Замойським з правом викупу Шаргородщини Матейові Яблоновському серед інших сіл перераховано і село Бєлов. Власниками Білян в різні часи були Замойський, Конецпольський, Любомирський. Князь Генріх Любомирський у 1831 році продав Біляни, Лозову і Шендерівку Петрові Івановському, після якого власницею села стала його дочка – княгиня Кароліна Вітгенштейн. На 1900 рік Білянами володіла дочка Кароліни Вітгенштейн Марія Гогенлое Шилінг-Фюрст.
1863 рік: населення села 1690 чоловік, а кількість дворів – 212. 1889 рік: дворів – 333, населення – 2712 чоловік. 1893 рік: населення 3070 чоловік, кількість дворів – до 323-х. На 1908 рік у селі проживає 4130 жителів, серед яких православні складають переважну більшість – 4006 (98,45%). Нараховувалося також 100 католиків та 24 євреї.
Дуже важливе місце у житті селян відігравала церква. Сільська приходська церква була присвячена святому апостолу і євангелісту Іоанну Богослову та була збудована у 1743 році з дозволу уніатського митрополита Афанасія Шептицького. З часу заснування церкви приход управляється і впорядковується священиками із сімейства Дверницьких. Церква мала 98 десятин 1295 сажень землі, з якої орної було близько 62 десятини, сінокоси з лісом займали близько 8 десятин.
Досить складною була ситуація під час Української Держави гетьмана П.Скоропадського. У ніч на 14 серпня у Могилівському повіті було підняте повстання проти гетьманського режиму, яке очолив селянин із с. Серби Біляно-Шаргородської волості Пастухов. Досить швидко повстання охопило значну територію повіту. Проти повстанців були вислані урядові, а також австро-угорські війська. Головні бої розгорнулися в районі Кукавка – Рівне – Ялтушків – Біляни-Шаргородські. Повстанські війська майже з усього повіту вступили в бій проти переважаючих чисельно австро-угорських частин. Повстанці змушені були розділитися. 17 серпня 1918 року повстанський загін чисельністю 500 чоловік зіткнувся з австрійськими частинами поблизу Білян-Шаргородських. У селян не було ніяких шансів у бою проти регулярних військ, тому після нетривалого бою залишки повстанців відступили у села Березівку та Лужок, які відносилися до Ямпільського повіту. В результаті цих подій село було майже повністю спалене австрійськими військами.
А в листопаді 1920 року село стало ареною боротьби між військами армії УНР та більшовицької окремої кавалерійської бригади Г.І.Котовського. На початку листопада кавбригада зайняла село. Під час боїв було захоплено 6 гармат, 10 кулеметів і полонені. Не маючи зв’язку з командуванням, Котовський в будинку місцевого священика залишив “маяк”. Були втрати і у комбрига – 1 вбитий, 2 поранених.
Опір більшовицьким військам на нашій території чинили війська армії УНР під командуванням Тютюнника, Удовиченка, Фролова.
В результаті поразки Української революції влада переходить до більшовиків. У 1920 році в селі було створено революційний комітет (ревком). Почався розподіл землі між селянами. В грудні 1921 року утворено партійний осередок. У приміщенні будинку священика було відкрито клуб, а у будинку волосної управи – школу.
Станом на 1920 рік населення села становило 3874 чоловіки.
30-ті роки стали страшним випробуванням для всього українського народу. Індустріалізація, колективізація, розкуркулення, Голодомор… Біляни разом з усією Україною переживали ці “експерименти” більшовицької влади. Від Голодомору у селі померло близько 400 чоловік. Торкнулися села і сталінські репресії 30-х років.
Мирний розвиток села був перерваний війною з фашистською Німеччиною та її союзниками. На фронти Великої Вітчизняної війни село відправило більш ніж 435 чоловік, з яких не повернулося додому 363. Славну сторінку в історію села вписав Олексій Васильович Сосновський – Герой Радянського Союзу.
20 березня 1944 року Біляни були звільнені віл німецько-румунських загарбників. Починається мирне життя. Відновлюють свою діяльність радянські органи влади.
В першій половині 50-х років чотири колгоспи, що існували на території села, об’єднуються в один – ім. Шевченка.
З покращенням матеріальних умов підвищується і культурний рівень населення. Будується дорога з твердим покриттям до траси Могилів-Подільський – Немирів. Протягом 1960-х років село повністю електрифікується та радіофікується. Розвивається соціальна інфраструктура села. На початку 70-х років колгосп збудував типові дитячі ясла. Працює медичний пункт.
Після закінчення війни у новий етап розвитку вступає школа. У 1953 році вона стає середньою. 1960 року було добудовано чотири класні кімнати та спортивний зал. Перший дзвоник 1968 – 1969 навчального року для школярів був подвійним святом, тому що 1 вересня учні 8 – 11 класів почали навчатися у новому приміщенні на 5 класних кімнат, яке було збудовано за активної допомоги колгоспу (голова колгоспу – Печуляк, бригадир будівельної бригади – Бешлега І.Г.). За рішенням комсомольської організації першими до нового приміщення зайшли Валентина Куйбіда, Валентина Ольчедаївська, Олена Гудзевич, Катерина Маланчина, Володимир Мельник та інші.
У післявоєнні роки директорами школи були: Чернега І.П., Демчик Ю.А., Войтовик О.Д., Івахів І.І., Соляр П.І., Івахів В.І. Зараз школу очолює Білик В.В.
